Я з цією книжкою мало не зловив нечитуна. Чотири місяці її читав: то в запалі цілу ніч до ранку, то тижнями до рук не брав. Чи я її комусь би порадив? Дідька лисого. Але водночас вважаю, що її мало не всім треба прочитати.

 Це вестерн-чортівня. Сюжет у стилі: “Ковбой їхав-їхав і приїхав”. Якщо книжку трохи нахилити, з неї поллється кров, бо її там так багато, що в якийсь момент перестаєш це помічати. Смерть розмахує косою, і вже після кількох сторінок перестає бути шкода чоловіків, жінок, дітей, яких ріжуть, стріляють, добивають палицями, ґвалтують і виставляють тіла на поталу звірам та сонцю. Трохи шкода бізонів, коней і особливо псів.

Головні герої — це щось типу ковбоїв-вагнерів, які організовують абсурдні “спєцопєраціі”, майже досягають успіху в житті, але абсолютно не здатні щось із цим зробити. Навіть маючи пасивний дохід і стабільність, вони не знають, що робити з грошима, і не можуть організувати бодай якусь адекватну торгівлю без погроз, залякування й п’яної стрілянини. Коротше дуже когось нагадують.

Але попри все, що я вище написав (попередив), це неймовірно філософський твір із глибокими роздумами про те, чим є насильство, цивілізація, життя людини, що вже ніц не варте, і жорна історії, які ось-ось перемелять тебе. Герої весь час говорять про війну — але війни як такої тут немає. Тут програють усі, хто захищається, перемагають нападники, і єдиний спосіб утримати свої кордони — це тиснути на них ізсередини, розширюючи, аби не померти, граючи у захист.

 Це видатний і жахливий твір, який сподобається далеко не кожному. Але кожному промовить щось важливе